Саражин Денис Олегович
Денис Саражин: краса і драма людського тіла

Мова тіла

Найменше я цікавлюся тим, як люди рухаються, мене цікавить, що ними рухає.

Еґон Шіле

З давніх часів людська постать була улюбленим сюжетом багатьох митців. Зобразити людську фігуру означає більше, ніж просто відтворити подобу людини на полотні. Це скоріше про те, як вловити та висловити особисте бачення автора у художньому творі. Секрет успіху справжнього митця є не в ювелірній точності відображення окремої сцени, а в опануванні методом звернення уваги глядача до власних відчуттів. У кожного митця є свій секрет, як це зробити якісніше. У Дениса Саражина є свій. Уродженець міста Нікополь, хлопець спочатку вивчав кулінарне мистецтво, але незабаром він зрозумів, що це не його життєвий шлях. Згодом Денис два роки вивчав комп'ютерний дизайн у Херсонському національному технічному університеті. Саме в цей час у нього виник інтерес до живопису та малювання завдяки курсам, які він відвідував. У 2002 році він успішно склав вступні екзамени до Харківської державної академії дизайну і мистецтв, де й навчався наступні шість років на кафедрі живопису, яка займає в академії одне з провідних місць у підготовці спеціалістів з художньої та дизайнерської освіти. Викладачі закладу намагаються зберігати та розвивати традиції українського реалістичного живопису. Молодий художник був учнем Василя Ганозського, Віктора Чауса, В. Вінтаєва. Під час навчання він отримав Дипломом І ступеня за досягнення в галузі живопису Української академії мистецтв, з 2007 року став членом харківської секції об'єднання Спілки художників України. Цікавий факт, дипломна робота Дениса Саражина «Очікування» опублікована на сайті навчального закладу у рубриці «Обрані дипломні проєкти за різні роки навчання».

Кожне полотно художника розповідає зворушливі історії про звичайних людей за допомоги абсолютно нової мови тіла. Сюжети для своїх композицій народжуються у митця з особистих спостережень життя або є відображенням і осмисленням побаченого чи почутого. Портрети пана Дениса акцентують увагу глядача на комунікативних можливостях людського тіла. Художник наче відмовляє глядачеві у затвердженні зорового контакту, часто приховуючи обличчя своїх героїв, воліючи натомість передавати сенс у кінетичних формах своїх постатей. У своїй серії картин «Пантоміма» митець передає драматичне відчуття руху через спотворені пози своїх героїв. Пан Денис показує фігури в різних позах на простому тлі, такий мистецький прийом надає їм відчуття простору та свободи, але в кожній фігурі завжди присутня як певна напруга, так і природня натуральність. Герої шукають себе, своє призначення, свій шлях. Полотна сповнені переплетених фігур, які наче танцюють під органічні мелодії, перед глядачем зображена справжня хореографія м’язів, де за допомогою незавуальованої пластики тіла передаються певні почуття головних героїв: біль, кохання, щастя або горе.

Фігури на картинах закликають глядача спробувати зрозуміти їхні напівоголені тіла та наче промовляють до кожного: «Покажи мені своє обличчя!», «Подивися на мене!» або «Говори моєю мовою!». Наприклад, у «Пантомімі-6» митець повністю видаляє обличчя об'єктів із зображення та зображає близько двадцяти двох вражаюче промальованих рук, які шкребуть по одній тканині. Дивлячись на роботу, стає певною мірою тривожно бачити лише руки героїв, виникають питання: це саван, порятунок або просто метафора ресурсів та території? Пан Денис наочно демонструє своєму глядачу, що, позбавленим обличчя персонажам, важливо викликати емпатію, тож такі сюжети спонукають відсторонитися від емоцій та зазирнути у глибину своїх переживань.

У творчих роботах Денис Саражин часто використовує зображення людської форми, щоб детальніше висловити загальний людський досвід. Наприклад, у картині «Пантоміма-1»,  зображене анонімне чоловіче тіло, що спотикається в темряві, художник ніби робить заяву про втрату ідентичності, яка може статися у тих, хто переживає емоційну кризу. Він зображує це як жахливий процес, який може поглинути постраждалу людину. У героя полотна брудні, босі ноги, і все його тіло напружене, ніби він береться за щось. Глядачеві незрозуміло, що змусило його спіткнутися. Опускаючи цю інформацію, митець припускає, що причина могла бути всередині людини. Тло абсолютно чорне, ніби натяк на те, що суб’єкт повністю втратив самосвідомість. Художник професійно підкреслює втрату суб’єктом ідентичності через його зовнішній вигляд і позиціонування. Він напівголий, наче все з нього здерто. Спотикається, наче навіть ходити розучився. Його рука закриває обличчя, ніби хоче затулитися від світу. Пан Денис майстерно створює візуальну репрезентацію емоційної кризи, яка, на перший погляд, часто може бути непомітна для оточення людини, яка переживає таку кризу. Висвітлюючи таку актуальну проблему, художник нагадує глядачеві, що через те, що емоційні кризи не мають фізичного характеру, вони все одно можуть бути інтенсивними та травматичними. Таке полотно дає можливість кожному зрозуміти психологічний біль навколишніх людей і не уникати таких переживань. Бо саме підтримуючи інших, ми маємо можливість подолати власні страхи та переживання.

Саме візуальний досвід є серцем картин Дениса Саражина, де замість того, щоб пропонувати глядачеві повну розповідь подій, він дозволяє фігурам бути провідниками філософських ідей. «Я думаю, що візуальна мова може розповісти навіть більше, ніж ви можете висловити, використовуючи лише слова. У цьому є щось, що ви можете відчути, але не можете пояснити мовою. Ось чому мене цікавить мова тіла; це дуже потужна невербальна мова. Використовуючи його у візуальному контексті, ви можете сказати багато речей без слів», – пояснює митець.

Людське тіло, представлене в картинах художника, здорове, енергійне, атлетичне. Якби не одяг персонажів, яких він зображує можна було б подумати, що картини з античної Греції. Текстури, які художник зображує на полотні, надають більш реалістичного вигляду шкірі персонажів і іншим елементам, які їх оточують. У їхніх обличчях можна побачити характеристики майже ідеальної анатомії, такі як чітко окреслені щелепи, тонкі руки, носи, що упокорилися, і спортивні тіла в русі. Кожний м´яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю. У його композиціях «Місячне сяйво», «Слідуй за течією», «Камінь Ножиці Папір», «Прориваючись...», «Чому ж…» демонструється ряд асоціацій, фігури наче оживають під впливом легкого подиху повітря, помаху крила чи доторку маленької комахи. Вони рухаються та рухаються за межі полотна, тому частини тіла в деяких сценах відсутні. Часто, якщо є обличчя, воно затемнене або показано в профіль, щоб не стати фокусом. Наприклад, картина «Знайти сенс» показує людину з відрізаною половиною тулуба, яка ковзає ногами по підлозі, ніби пливе з одного боку на інший. Деякі інші його картини, такі як «Вітер № 2» і «Одразу», зображують кількох людей у русі разом, але всі вони рухаються як окремі особи в просторі. У творі «Наді мною» митець створив емоційну позу, коли чоловік обіймає себе руками, його вираз обличчя більш помітний, ніж на інших картинах.

Митця дуже вражають пластичність, краса, естетика та грація людської фігури й обличчя. Його серія робіт «Мрійник» представляє жіночі портрети, засновані на круглих елементах квіткового дизайну. Він зображує фатальних красунь, амбітних і самостійних жінок, одночасно таємничих, чарівних і замріяних. Їхні погляди полонять душу та серце. Картини світяться любов'ю, жіночою красою, чуттєвістю й еротизмом.

Критики відзначають поєднання у творах художника насиченої емоційності й інтелектуальності, винятковий колористичний дар, здатність «мислити в кольорі і самим кольором», відчуваючи його як живу рухливу субстанцію, завдяки чому його абстрактні нефігуративні полотна захоплюють правдивістю переживання, художньою «справжністю» свого простору. Досвідчений колорист Денис Саражин поєднує у роботах класичні прийоми малювання світлотінню зі свіжим і яскравим використанням кольору, що робить його фігури об’ємними та реалістичними. Ідея зосередитися на фігурі більше, ніж на обличчі, походить від вражень художника від сучасного танцю та театру пантоміми, де саме мова тіла є головним способом вираження емоцій і почуттів. Митець бачить багато можливостей для створення композицій у зображенні людського тіла – можливість виразити якусь емоцію через рухи фігури робить цю тему чудовим художнім інструментом.

Одна з найяскравіших деталей у роботах художника – руки. Вони беруть участь у вираженні емоцій і почуттів. Це один зі способів невербального спілкування. Крім того, в анатомічному відношенні це один із найбільш пластично складних, цікавих і виразних елементів. Тому, зображуючи руки, художник ставить завдання як правильно і правдиво відобразити ними певну емоційну цінність. Руки на полотнах пана Дениса ніжні та мужні, лагідні та сильні, вони наче танцюють і співають справжній гімн життю.

Надія та майбутнє

Якщо я буду щирим – глядач це обов'язково відчує.

Денис Саражин

Денис Саражин є постійним учасником всеукраїнських і обласних виставок, його запрошують на персональні виставки та майстер-класи за кордон. Шанувальники мистецтва в США, Німеччині, Чехії, Хорватії з зацікавленістю знайомляться з роботами митця та відкривають для себе унікальний стиль художника. Готуючись до чергової поїздки в місто Чаттануга у південно-східному штаті Теннессі в Америці, пан Денис навіть і не підозрював, що подорож припаде на дату повномасштабного вторгнення росії на українські землі. Тож творче подружжя виїхало з рідної домівки з однією валізою для двотижневого перебування за кордоном, але доля внесла корективи, і митці змушені були залишитися на більший термін.

Коли Стів Даймант, власник галереї «Arcadia Contemporary», планував персональну виставку емоційних робіт Дениса Саражина, він навіть не підозрював, що художник працюватиме у нього як біженець. В основі філософії галериста завжди лежить віра в те, що мистецтво «це не просто продукт», а – історія. Він ніколи не обирав художників на основі очікуваного доходу від їхньої роботи. Його мета – підтримувати митців, які розповідають емоційну історію, несуть глибинний сенс і унікальний стиль. «Я знаю людей, які нічим не задоволені у своїх домівках, крім картини, яку вони купили, тому що вони її дуже полюбили. Вони купують роботу не тому, що вона матиме чудовий вигляд у їхньому інтер’єрі, або тому, що кольори збігаються з фарбою кімнати, де вона буде розміщена. Вони купують її, тому що люблять роботи цього художника, історію, яку вона розповідає, і саме це картина, яку вони чекали, щоб принести у своє життя». Роботи Дениса Саражина вразили відомого галериста, він відчув, що сучасний художник у картинах формує нові теми, концепції та смисли.

У Чаттанузі мистецька спільнота була приголомшена раптовою скрутою біженців-художників, організувала благодійну кампанію для подружжя з України, що опинилося в безвиході. Завдяки небайдужості місцевої громади було зібрано понад 16 000 доларів на допомогу панові Денису та його дружині, щоб на ці кошти вони могли створити студію та почати життя заново. Також місцеві волонтери надіслали українським митцям мольберти, фарби, полотна. На сьогодні у митців є квартира з майстернею та можливість займаються творчістю повний робочий день. «Важко бути за межами моєї країни й бачити, що ворог робить з нашою батьківщиною. Після 24 лютого я перестав думати як митець і почав думати як той, хто вижив. Зараз ми перебуваємо в безпечній ситуації тут, у Сполучених Штатах, але нашу сім’ю бомбардують. З цим важко жити…», – ділиться художник в одному з інтерв’ю.

Проте, ці трагічні події заразили митця йта надихнули надзвичайною життєвою силою на нову серію робіт. Він щодня з інтенсивністю писав полотна, де підкреслював м’яку крихкість людських тіл, які потрапили під обвал бетону та гострої арматури, поховавши та знищивши крихке життя, і намагався відтворити всю біль війни. Тепер його оголені та кольорові танцюристи зображені в залізних обладунках, яких оточує вершник з булавою, що сидить верхи на запряженому леві з орлиними крилами. Перед глядачем майстерно створений бестіарій, народжений війною, де кожна реальна та вигадана тварина зображена з алегоричною метою. Митець на полотнах розмовляє за допомогою символів та образів, які народжуються у його думках. Істоти мутували, леви метаморфізувалися, борючись із двоголовими півнями, а лицарі-жокеї їздять верхи на ведмедях-пеліканах і хортах-биках із пазурами орла.

Художник Денис Саражин однаково цікаво працює у різних жанрах – портрети сучасників, натюрморт, пейзаж. Головним прийомом творчості художника є перетворення реальності заради досягнення сильнішого художнього узагальнення. Він знайшов свою оригінальну стилістику та свій образотворчий метод. У одних його роботах глядач може побачити хвилинне враження автора, в інших – філософську притчу та метафору. Головним у творчості митця залишається щирість. Щирість у всьому, що він робить.